Історія Русанівки очима її мешканця
У 2011 році в історії Русанівки є два ювілеї – 50 років з початку її будівництва та заселення і 10 років перебування у складі Дніпровського району. Ці дати й стали приводом для підготовки відповідної статті.
Сучасна Русанівка має свою неповторну історію існування, побудови та розвитку, яку умовно можна розбити на три періоди. Перший охоплює період від давніх часів до 1961 року, другий – від побудови мікрорайону до побудови багатоповерхового червоного елітного житлового будинку посередині масиву (від 1961 року до 2004 року) і третій, який можна визначити з 2005 року по цей час. Його побудовою замість басейну на цьому місці у 2004 році було завершено цикл житлового будівництва і це стало підставою для визначення другого та третього етапів історії нашого мікрорайону.
І. Історична довідка про місцевість та побудову мікрорайону
1.1. Про місцевість
У давнину лівий берег Дніпра був зовсім пологий. Це були широкі, у три версти, луги, за якими ріс суцільний ліс із річками, озерами та болотами. Долини та луги непомітно переходили в болота й озера з багатими рибними ловами. У VІІІ – ХІІ ст. н.е. великі князі Київської Русі зі своїми дружинами любили бувати на лівому березі Дніпра, багатому звіром, рибою. Вони там полювали й відпочивали.
Місцевість Русанівка на лівому березі Дніпра навпроти Києва відоме з давніх часів як володіння київських монастирів. Про початковий період історії цієї місцевості відомо надзвичайно мало. Окрім села Русанів у документах того періоду містяться згадки про “грунт Русанівський”, який спочатку належав Києво-Печерській лаврі, а потім перебував у володінні Свято-Микільського монастиря. Микольський монастир розташовувався на Печерському плато з ХІ ст. на урочищем “Аскольдова могила” біля Києво-Печерської лаври і його основні земельні володіння знаходилися на Лівобережжі Києва.
На думку деяких істориків, у XV столітті воно отримало назву за прізвищем землевласника Сави Русановича (Русовича), який у XVI столітті володів сусідніми землями і його землі межували з володіннями Свято-Микільського монастиря. В архівних документах і на планах XVIІІ ст. зустрічається назва “озеро Русанівське” (у районі сучасного Гідропарку), а в ХІХ ст. – озеро і затока Русанівська. Саме через Русанівську затоку під час спорудження Ланцюгового мосту у ХІХ ст. були побудовані чотири дерев’яних мости для сполучення з Микільською слобідкою та Броварським шосе.
1.2. Про адміністративний поділ
В адміністративному відношенні Русанівка, як і інші лівобережні місцевості, до 1654 р. входила до складу литовсько – польської держави. Після неї місцевість Русанів входило до Київської сотні Київського полку. З 18 грудня 1708 року по 1781 рік як частина лівобережних земель входила до Київської провінції Київської губернії. З 1782 року – до складу Київського повіту Київського намісництва. У 1796 році Київське намісництво ліквідоване та всі лівобережні землі, що входили до нього, передані в Малоросійську губернію. Потім з 1796 р. до 1802 р. – до складу Чернігівського повіту Малоросійської губернії (губернським містом був Чернігів). З 1802 року воно входило до утвореної Броварської волості, а з 1903 р. до 1923 р. – до Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.
Київський період Русанівки за часів Російської імперії зайняв 142 роки (1654-1796 рр.). Її Чернігівський період став другим показником перебування і зайняв аж 127 років. Він охопив часи Російської імперії, Російської республіки, УНР, Української держави, Директорії УНР та УСРР, тобто 6 державних утворень (1796-1923 рр.).
За постановою уряду Української Народної Республіки 1918 р. із введенням нового адміністративного поділу задніпровські землі на 20 верств від Києва ввійшли до складу Київщини (за даними сайту “Zagorodna.com ”).
Чергові зміни в адміністративно-територіальному устрої України відбулися за радянської влади. Її правові основи були закладені постановою ВУЦВК “Про упорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному поділу УСРР” від 1 лютого 1922 року. Згідно з нею було скорочено кількість губерній з 12 до 9 і відбулися зміни у інших губерніях. 12 квітня 1923 року ВУЦВК ухвалив постанову “Про новий адміністративно-територіальний поділ України”, якою затвердив новий поділ республіки на округи і райони.
До Броварського району Київської губернії, утвореного 7 березня 1923 року, увійшли території Броварської та Микільсько-Слобідської волостей. Завдяки цьому Русанівка увійшла до цього району Київської губернії (за даними сайту “Бровари моє місто – мій дім”).
Реформа торкнулася і уточнення територіальної належності тієї чи іншої місцевості. Землі, історично і економічно тяжіють до того чи іншого населеного пункту, особливо в прикордонних зонах, передавалися у підпорядкування саме йому. Оскільки на проведення реформи було відведено півроку, 12 жовтня 1923 Раднарком УСРР обговорив питання про розширення території міста Києва. Відразу 20 населених пунктів приміської зони, у тому числі й ті, які належали раніше Чернігівської губернії, опинилися в межах міста Києва. Серед них – розташовані на лівому березі Дніпра Передмостова, Кухмістерська, Микільська та Воскресенська слободи, села Позняки, Стара та Нова Дарниця. Територія Києва розширилася більш ніж удвічі.
Київський губернський період для Русанівки виявився найбільш коротким – менше року (з 7 березня по 12 жовтня 1923 року).
Вони, у т.ч. Русанівка, увійшли до Подільського, який як адміністративна одиниця заснований у травні 1921 року, а з березня 1934 року – до Петрівського району (у зв’язку з його комуністичним перейменуванням). Ця назва була отримана .від прізвища голови ВУЦВК Г. І. Петровського. 11 березня 1934 року була створена Петровська районна Рада.
Однак процес освоєння цих територій містом розтягнувся на кілька років. Лише з 1927 року вони була остаточно підпорядковані Київській міськраді.
12 жовтня 1927 p. ВУЦВК прийняв нове Положення про міські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Міські Ради здобули право складати бюджети міст і розпоряджатися кредитами. Положення також надавало право міським Радам створювати районні Ради в межах міста.
Постановою Президії Київської міської ради від 26 січня 1935 року Дарниця була виділена з Петрівського району. А 3 квітня 1935 року згідно з Постановою ВУЦВК Русанівка як лівобережна місцевість увійшла у щойно утворений Дарницький район, самостійну адміністративну одиницю міста Києва. На той час це був єдиний київський лівобережний район. У зв’язку з Постановою Президії Верховної Ради УРСР 23 травня 1969 року Дарницький район був поділений на два адміністративних району, давши життя новому утворенню – Дніпровському району, назва якого походить від назви ріки Дніпро. Русанівка залишилася у складі Дарницького району.
30 січня 2001 року на виконання Указу Президента України “Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи” та у зв’язку зі зміною адміністративно-територіального устрою м. Києва згідно з рішенням Київської міської ради від 27 квітня 2001 року № 280/1257 відбулися зміни меж Дніпровського району. Згідно з ними до його складу увійшла Русанівка, де вона перебуває й до цього часу.
У цілому Русанівка перебуває у складі Києва з 1923 року і за цей час охоплено періоди державних утворень радянської та незалежної України. За часів УСРР, УРСР та незалежної України вона знаходилася у складі 3-х міських районів, а перебування у складі одного з них – Дарницького району м. Києва виявилося найбільш тривалим – з 1935 по 2001 роки, тобто протягом 66 років.
1.3. Про проект та будівництво мікрорайону
Багато віків ця територія була безлюдною і лише з 60-х років минулого століття почалося її розбудова та заселення.
За інформацією народного архітектора СРСР та України Вадима Ладного наприкінці 50-х років постала необхідність у будуванні Русанівського масиву, адже Хрещатик був вже повністю заселений і будувати там щось іще навіть тоді було недоцільно. Проект Русанівки було затверджено в 1960 році.
Ідея створити острів серед Києва виникла у першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. За спогадами сучасника тих подій 73-річного Миколи Бориска, Хрущов після повернення з-за кордону, наказав створити у Києві масив, який був би схожий на Венецію. Тобто, замість доріг мали бути канали, а човни замінили би автомобілі. Ідея належала Хрущову, але почали робити насипний острів у лівого берега Дніпра лише за часів Брежнєва.
Проект комплексної забудови Русанівки розробили архітектори Г.С. Кульчицький, В.Є. Ладний, Пестряков та інженери Штекель і Коваль (по-російські – Г. С. Кульчицкий, В. Е. Ладный, Н. В. Пестряков и инженеры А. С. Штекель и В. С. Коваль). На той час діяв генеральний план розвитку міста, в основу якого була покладена ідея розміщення житлових масивів на намивних раніше заболочених землях на берегах Дніпра. Проектом передбачалося його будівництво як цілісний ансамбль з трьох територіальних міні-частин. Вперше в історії Радянського Союзу було розроблено проект житлового масиву на намивних грунтах. З огляду на те, що коли Дніпро виходить з берегів, там піднімається й рівень ґрунтових вод, у проекті Ладного немає жодного підвалу, а лише двометрові підпілля. Проект був висунутий на отримання Державної премії СРСР і її отримав син Шелеста, першого секретаря КПУ.
В основу архітектурного планування було покладено принцип функціонального зонування території, спеціального розміщення житлової забудови, що виключає шум міського транспорту, створює найбільш зручну орієнтацію будинків. Згідно з проектом відстань між будинками становить 60 метрів, завдяки чому вони потрапляють у зону інсоляції, тобто під пряму дію сонячних променів.
1961 року у цій місцевості між Микільською слобідкою та Березняками розпочалися роботи зі створення взірцевого житлового масиву. Основна забудова масиву завершилася 1974 року.
На краю Русанівської затоки був намитий острів, який піднімається над рівнем води за даними Енциклопедичного довідника “Київ” на 3-5 метрів, а за інформацією Ладного – на 5-7 метрів до позначки незатоплюваності. Це вдалося зробити завдяки поглибленню Русанівскої протоки і штучному прокладанню проточного обвідного каналу довжиною 2 тисячі 700 метрів, глибиною 3-4 метри і 40 метрів завширшки. Довжина Русанівської протоки складає 6,8 км. І лише після цього на острові розпочалося масштабне житлове будівництво.
За спогадами одного з мешканців Русанівки Воронцова О.Л. під час будівництва каналу при його з’єднанні з Дніпром в районі мосту ім. Патона була насипана підводна кам’яна гряда для недопущення замулення цього місця. Ця гряда виконує ще й другу функцію – укріплення самої Русанівської набережної. В результаті цього утворилася течія води у зворотному напрямку вздовж Русанівської набережної в сторону Русанівської коси.
Упродовж тринадцяти років штучний піщаний острів був забудований 9-, 12- та 16-типоверховими багатосекційними житловими будинками, що стало початком другої хвилі масового житлового будівництва у Києві. Їх загальна площа становила 600 тисяч квадратних метрів і була розрахована на 44 тис. мешканців. Зараз за різними даними у мікрорайоні мешкають від 45 до 50 тис. громадян. Загальна житлова площа мікрорайону за даними Енциклопедичного довідника “Київ” складає 60 га, а за даними К. Білуна його загальна площа – 130 га.
У південній частині каналу були встановлені 15 фонтанів із підсвічуванням, які включаються лише у певні дні. Зараз їх залишилося 10. Через канал зведені три автомобільні та два пішохідні мости, що забезпечує зв’язок русанівців з містом.
Ґрунти на Русанівці нестійки. Про це свідчить, за спогадами мешканці Русанівки Майї Щедракової той факт, що у 70-их роках вода розмила ґрунти і кіоск з деревами провалився на 5-6 метрів униз.
Територія Русанівки відноситься до заплавної території лівого берегу Дніпра, на якій відбуваються паводки. За даними істориків, кожні 30-40 років відбуваються значні паводки: Дніпро виходив з берегів і заливав місцевості на його лівому берегу. Русанівці свого часу користувалися чудовим піщаним пляжем на Русанівській набережній для свого відпочинку, який пізніше після значного паводку у квітні 1970 році його було змито і на місці пляжної зони були встановлені бетонні плити, які потім ніколи не замінювалися. Завдяки їх встановленню відбулося укріплення прибережної смуги набережної, що дозволило її встояти під час другого значного паводку влітку 1980 року. Третій паводок весною 2010 року, хоча і був сильніше за звичні, руйнівних наслідків не мав. Куточок пляжу під назвою “дитячий” на Русанівській косі, що примикає до Русанівської набережної, зберігся і русанівці користуються ним до цього часу.
Близькість Русанівки до Дніпра та особливе архітектурне планування території острову зробило її одним з найбільш комфортабельних і привабливих житлових масивів міста.
Поперек острова прокладений у 1964 році бульвар Олексія Давидова, перпендикулярно до нього – Русанівський бульвар, з боку Дніпра – Русанівська набережна, уздовж берегу каналу – вулиця Ентузіастів.
На Русанівській набережній побудовані такі об’єкти як кінотеатр «Краков» (рік побудови – 1968 р., приміщення передано ТОВ “Муніципальний театр “Київ” рішенням ХІ сесії Київради IV скликання від 08.12.2005 № 568/3029 в оренду на 15 років), готель “Славутич” (роки побудови – 1966-1972, архитекторы В. Е. Ладный и Г. С. Кульчицкий), пам’ятник Миколі Гоголю (скульптор О. П. Скобликов; архитекторы К. А. Сидоров и И. Н. Иванов).
У 1977 році на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка було знято художній фільм «Весь світ в очах твоїх», місцем зйомок якого (у тому числі) виступив цей житловий масив.
У 1980 році на Русанівці проводилася Велогонка Миру країн колишньої соціалістичної Співдружності.
На території Русанівки проживає майже сотня відомих діячів культури. телебачення та кіно – телеведучі Алла Мазур та Микола Луценко, ноумен Потап тощо.
Від назви Русанівки походять назви Русанівського мосту за часів Російської імперії (на цей час метроміст), та дачного селища “Русанівські сади”, розташоване на північній околиці Микільської слобідки та заснованого у радянський період.
На північно-східному напряму Русанівка межує з масивом Лівобережний, який раніше історично охоплював територію Микільської Слобідки. За даними Енциклопедичного довідника “Київ” основна забудова здійсненні протягом 1974-1980 років. Загальна житлова площа – 16,8 га. За даними К. Білуна у 1967 році розпочалися роботи з створення цього масиву. Згідно з його даними загальна площа мікрорайону – 170 га., його населення складає 36 тис. осіб. На території готелю “Турист” знаходилася будівля церкви Св. Миколая, яка була збудована 1685 року і за рішенням міської влади у 1935 році знищена. 25 квітня 1910 року молода поетеса Анна Ахматова у цій церкві обвінчалася з поетом Миколою Гумильовим.
На південно-східному напряму Русанівка межує з масивом Березняки. Основну забудову здійснено протягом 1971-1976 років. Загальна житлова площа масиву – 84 га.
ІІ. Новітня історія Русанівки у ХХІ ст.
Серед подій новітньої історії слід виділити 3 найбільш важливі – утворення парку відпочинку, створення та діяльність органу самоорганізації населення “Комітет мікрорайону “Русанівка” (далі – Комітет мікрорайону “Русанівка” або Комітет) та реконструкція Русанівської набережної і Русанівського бульвару.
2.1. Утворення парку відпочинку
Через 44 роки з початку масштабного будівництво русанівці отримали від влади парк на базі зелених зон Русанівської набережної та Русанівської коси. Згідно з рішенням X сесії Київради IV скликання № 806/3381 від 19.07.2005 “Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста” утворено Парк відпочинку на Русанівській набережній разом з прибережною зоною площею 28,89 га, який був віднесений до озелененої території загального користування (табл. 2 п. 2.1 Програми пункту 1 рішення) і підлягав комплексній охороні відповідно до законодавства та встановлених режимів їх використання (п. 5 рішення). Через 4 роки рішенням Київради від 27 листопада 2009 року N 714/2783 продовжена на період 2010 – 2015 років чинність Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N 806/3381.
2.2. Утворення Комітету мікрорайону “Русанівка”
Русанівці активно відстоюють своє право життя у єдиному та цілісному архітектурно-природному середовищу, у якому Русанівська набережна та Русанівська коса є найбільшими зеленими легенями мікрорайону, і не тільки його. І як тільки виникла загроза руйнуванню набережної, мешканці згуртувалися і це призвело до створення Комітету.
Ініціаторами його створення виступили житлово-комунальні кооперативи та об’єднання співвласників багатоквартирних будинків мікрорайону, які мають досвід життя в умовах своєрідного самоврядування. Ініціативною групою з червня 2006 року була проведена кропітка та тривала у часі підготовча робота, яка зайняла приблизно до півроку.
21 жовтня 2006 року на зборах мешканців за місцем проживання було ініційовано створення органу самоорганізації населення в межах певної території мікрорайону “Русанівка” та затверджено ініціативну групу з повноваженнями на здійснення відповідних дій. У листопаді 2006 року до Київської міської ради нею були подані відповідні документи. У березні 2007 року дозвіл на його створення було надано рішенням Київради № 367/1028, а пізніше у липні того ж року Комітет і Положення про нього були зареєстровані розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 925. Комітет набув власних повноважень з 19 липня 2007 року після його реєстрації у виконавчому органі Київради (Київській міській державній адміністрації) (свідоцтво про реєстрацію органу самоорганізації населення у місті Києві № 80) та у Дніпровській районній у місті Києві державній адміністрації (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 775453).
Мешканцями Русанівки обрано Комітет мікрорайону “Русанівка” у складі 13 осіб. За кожний напрям діяльності визначений на громадських засадах відвідний заступник голови Комітету. Комітет працює за колегіальним принципом, що дозволяє його членам бути у курсі всіх справ його роботи і приймати виважені рішення з своєї діяльності. Згідно з Положенням Комітет мікрорайону “Русанівка” та Ревізійна комісія Комітету обираються терміном на 10 років.
У рамках співпраці з громадськістю мікрорайону при Комітеті у грудні 2010 року створено дві комісії – з питань екології та природоохоронної діяльності у складі 5 осіб та з питань протидії незаконним забудовам та парковкам автомашин у складі 4 осіб. Поки що склад цих комісій не є чисельним.
В межах території Комітету розташовані 49 житлових будинків та приміщення ЖРЕО №420 Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва. Комітет повністю охоплює територію між бульваром Давидова та Русанівською набережною.
На території Комітету мешкає на законних підставах, тобто зареєстровано за місцем проживання, понад 10 тис. мешканців.
2.3. Про історію реконструкції Русанівської набережної та Русанівського бульвару
Протягом багатьох років відбувалося руйнування Русанівської набережної. Також протягом певного часу з 2000 року на ній незаконно швартувалися 12 плавзасобів: пасажирський понтон, т/х «Ірина», т/х «Грант», т/х «Норд», т/х «Демпург», т/х «БТ-422», дебаркадер «Венеція» (пізніше переданий місії і переобладнаний під плавзасіб “Молодь з місією”), причальний понтон, т/х “Азербайджан” (затонув 14 квітня 2011 року у акваторії Русанівської набережної). У жовтні-грудні 2010 року до набережної незаконно пришвартувалися дебаркадер «Рукола» мережі ресторанів “Козирна карта” з танцювальним рестораном, дебаркадер “Гуцульщина” та несамохідне судно “Д-71”. Останні два плавзасоби належать ТОВ “Вотер хаус” та ТОВ “Містобудівник”. На цей час залишаються на набережній два останніх дебаркадери та затонулий у воді теплохід “Азербайджан”.
Перебування кораблів та причалів нанесло значної шкоди як екології мікрорайону, так і його архітектурно-естетичному вигляду. Фактично берег та прибережна захисна смуга Русанівської протоки з колись чудової і красивої території для прогулянок та дозвілля русанівців, огляду краєвидів зелених островів і правого берегу Дніпра перетворилися протягом 2000-2011 років у мертву та досить непроглядну зону для незаконного відстою плавзасобів. Внаслідок цього набережна втратила привабливий вигляд.
Громадськість Русанівки активно виступала проти розміщення плавзасобів приватного підприємства “Фірма “Адмірал”. З цього питання на Русанівці були проведені громадські слухання – 22 червня 2003 року на тему “Общественность Русановки за предоставление статуса рекреационной зоны Русановской набережной”, 17 липня 2003 року на тему “Фальсифікація справжньої ситуації на Русанівському масиві з боку власників фірми “Адмірал” та 16 вересня 2005 року на тему “Визволення Русанівської набережної від дебаркадерів і стоянки плавзасобів фірми “Адмірал”.
На відкритій Конференції жителів за місцем проживання Комітету мікрорайону “Русанівка” 10 листопада 2007 року за результатами обговорення низки актуальних для наших мешканців питань з цього питання були прийняті такі рішення:
“9. Вимагати від Київської міської державної адміністрації звільнення в установленому порядку акваторії Русанівських затоки та каналу від об’єктів, що розташовані без отримання необхідних дозволів або ліцензій та забруднюють навколишнє природне середовище.
11. Вважати неприпустимим руйнування діючої флори та фауни паркової і рекреаційної зон та водного басейну р. Дніпру (парк «Русанівський», Русанівський канал та територія Гідропарку) і проведення будь-якого будівництва або реконструкції з метою забезпечення конституційних прав киян на життя в чистому та здоровому навколишньому природному середовищу.”.
З метою припинення цих руйнівних процесів Комітет мікрорайону “Русанівка” провів 16 квітня 2011 року масовий мітинг русанівців, який відбувся на набережній навпроти пам’ятника Гоголю біля плавзасобів. Учасниками мітингу була підтримана Резолюція “Зупинити руйнування Русанівської набережної”, яку протягом проведення заходу підписало 1025 громадян. Мітинг пройшов за великої активності мешканців мікрорайону.
На мітинг прибули і виступили керівники Київської міської та Дніпровської районної в м. Києві державних адміністрацій, директор комунального підприємства “Плесо”, що дозволило русанівцям мабуть чи не вперше прилюдно задавати їм гострі питання і отримувати на них відповіді. Заступник голови Київської міської державної адміністрації Кучук М.І. був вражений станом Русанівської набережної та Русанівського бульвару. Він пообіцяв вжити негайних заходів щодо благоустрою, озеленення, освітлення набережної, заміни лавок і урн для сміття, встановлення загородження для унеможливлення заїзду автомобілів на територію Парку відпочинку. Для цього, за його словами, буде підготовлено відповідне розпорядження КМДА.
Заступник голови Дніпровської райдержадміністрації Кравченко С.О. підтримав вимоги русанівців щодо зупинення незаконного будівництва ресторану навпроти магазину “Рибалка” і повідомив, що Державна архітектурно-будівельна інспекція подала позов в суд на громадянина Абдуллаєва за здійснення вказаного будівництва.
Директор комунального підприємства “Плесо” погодився з вимогами мешканців про повне звільнення Русанівської набережної від плавзасобів.
Також на мітингу виступили депутат Київради Олексію Давиденко, голова Комітету Андрій Нєстєрков та від мешканців відома активістка, заступник голови комісії Комітету з питань екології та природоохоронної діяльності Ганна Мегалінська.
У підготовці та проведенні мітингу активну участь взяли члени Комітету: Андрій Нєстєрков, Алла Поплавська, Леонід Вересюк, Галина Корецька, Ольга Михальченко, Серафіма Трушечкіна, Олександр Чунаєв і члени цієї комісії Комітету Любов Торба і Майя Щедракова.
За результатами мітингу головою Київської міської державної адміністрації 26 квітня було видано розпорядження № 621 “Про благоустрій прибережної та відновлення паркової територій непарного боку Русанівської набережної у Дніпровському районі”. З часу побудови Русанівки прийняття такого документу стало першим з розвитку масиву.
Проведення масштабних ремонтних робіт здійснювалося під безпосереднім головуванням заступника голови Київської міської державної адміністрації Кучука М.І. Керівництво проведенням необхідних робіт від районної влади здійснювалося першим заступником голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації С.О. Кравченко.
До Дня Києва 29 травня 2011 року русанівці отримали чудову центральну частину Русанівської набережної, окрасою якої стала ротонда напроти пам’ятнику Гоголя. Під ротондою побудована оглядова площадка з альтанкою, що відкриває чудовий краєвид на Дніпро. Напроти ротонди встановлені статуї пташок з мозаїки. На набережній встановлено дитячий майданчик, чого не було раніше. Крім того, за ініціативою влади відбулася реконструкція Русанівського бульвару, у ході якої вперше з часу побудови масиву було здійснено його освітлення. Відтепер на ньому не будуть більше проводитися сільськогосподарські ярмарки, яки раніше лише руйнували цей бульвар. Після Дня Києва під керівництвом міської та районної влад продовжувалися ремонтні роботи з реконструкції Русанівської набережної і відбулося звільнення її від більшості незаконних плавзасобів. За їх результатами на набережній облаштовано пішохідні та розмічені вперше велосипедні доріжки, висаджені газони і квітники, встановлені нові паркові ліхтарі, 80 лавок антивандального типу та 40 урн для сміття. Комунальним підприємством “Плесо” проведено благоустрій прибережної території набережної, що дозволяє вперше за багато років здійснювати прогулянки біля води.
7 липня 2011 року відбулися оглядини реконструкції Русанівської набережної за участі Президента України Віктора Януковича, голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова, на які зібралося багато запрошених осіб та русанівців.
Протягом 18 квітня – 6 липня 2011 року з певними перервами відбулися масштабні роботи з реконструкції Русанівської набережної та Русанівського бульвару. Такі роботи відбулися вперше з часу побудови нашого масиву у 1974 році, що є спільним досягненням та порозумінням влади і русанівців. За словами голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова на реконструкцію 1800 метрів набережної було витрачено 2 мільйони 600 тисяч гривень.
Тепер русанівці почали масово відпочивати на новій набережній, безпосередньо біля води дихати чудовим повітрям та милуватися краєвидами зелених островів, що її оточують. Вперше сюди почали приїжджати з інших районів на оглядини та прогулянки по реконструйованій набережній. Фактично з неї розпочалося масова реконструкція столичною владою інших парків та скверів міста і таким чином Русанівка стала піонером у такій благородній справі.
Крім того, за інформацією прес-служби прокуратури міста Києва порушено кримінальну справу стосовно службових осіб ПП «Фірма «Адмірал», якими не було вжито заходів до безпечної експлуатації теплоходу «Азербайджан» (ч. 1 ст. 276 КК України).
Комітет мікрорайону “Русанівка” та мешканці вдячні голові Київській міській державній адміністрації Олександру Попову та його заступникам за особисту підтримку та увагу при реконструкції нашої Русанівки.
Використані матеріали:
1) Київ енциклопедичний довідник (за редакцією А.В. Кудрицького – Головна редакція Української Радянської Енциклопедії – Київ – 1981 – 736 стор.;
2) Олексій Горячов “Мені дуже соромно за сучасних київських архітекторів”. Інтерв’ю з Вадимом Ладним – 2008 – 21 липня;
3) Русанівка – перший житловий масив, зведений на намивному грунті – Київський простір – №2 (2) – листопад 2009 – стор. 4;
4) Дніпровський район: історична довідка // веб-сайт Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації – 25.07.2011 – 11:35;
5) Кирило Білун. Лівобережний: монастирська земля // Дніпровські новини – 2011 – 26 серпня, № 4 (4) – стор. 14;
6) Реферат “Радянська державність в Україні в 1920-1930 р.” // 2011 – 31 серпня.
7) Кирило Білун. Русанівка: життя на острові // Дніпровські новини – 2011 – 2 вересня, № 5 (5) – стор. 14;
8) Кирило Білун. Гідропарк: територія розваг// Дніпровські новини – 2011 – 30 вересня, № 9 (9) – стор. 14.
Матеріал підготовлений Чунаєвим О.Е.
10 жовтня 2011 року