Суд відбувся, а його переможцем вкотре виявилася … корупція

 

Ситуація щодо автостоянки по вул. Ентузіастів, 49 залишається, на жаль,  критичною. І свій вклад у загострення ситуації вніс Шевченківський районний суд, коли він 29 грудня 2010 року під головуванням судді Савицького О.А. розглянув у справі № 2а-2832/09 від 18.08.2009 адміністративний позов заступника Прокурора міста Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування її рішення від 26 липня 2007 року №73/1907 і своєю ухвалою залишив цей позов без розгляду.

Комітет мікрорайону “Русанівка” долучився до зазначеного судового процесу лише 22 червня 2010 року після відповідного звернення до нас одного з мешканців Русанівки, який раніше тримав на цій автостоянці власну автівку.

Адміністративний позов був направлений прокуратурою 12 серпня 2009 року і перше судове засідання відбулося майже через три місяця. Протягом 2009-2010 року з розгляду цієї справи відбулося 8 судових засідань.

Справа навіть не в тому, що суддя прийняв його на користь Київради в порушення конституційних прав русанівців, а в іншому – наскільки він компетентний або, що ще гірше, був зацікавлений у прийнятті цього рішення.

1. Почнемо з базового постулату, який став основою для судового рішення. Представник Київської міської ради раптово на шостому судовому засідання 05.10.2010 згадав, що начебто Прокуратурою міста Києва був поданий позов пізніше встановленого ст. 21 Закону України “Про прокуратуру” строку. Тому зробимо витяг цієї статті закону:

“Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.”.

А тепер розглянемо факти. Протест заступника прокурора міста Києва на рішення Київської міської ради від 26.07.2007 N 73/1907 “Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “Сіті-Інвестгруп” земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру з закладами культурно-розважального призначення та паркінгами загального користування на вул. Ентузіастів, 49 у Дніпровському районі м. Києва” був поданий 19.03.2009 за № 07/1-157вих-09. Згідно з наведеною вище частиною третьою цієї норми результати мали бути повідомлені до кінця березня-початку квітня 2009 року. Натомість Київрада спромоглася прийняти відповідне рішення про відхилення протесту заступника Прокурора м. Києва … лише через 7 місяців, а саме 8 жовтня 2009 року за № 488/2557. Міська Прокуратура, не дочекавшись отримання повідомлення у встановлені строки, подала у серпні відповідний позов. А перше судове засідання відбулося 3 листопада 2009 року, тобто через місяць після прийняття Київрадою зазначеного рішення. Про яке порушення нашою міською Прокуратурою строку подання позову може взагалі йти мова?

2. Викликає, м’яко кажучи, подив участь у судовому розгляді у якості третьої особи, зрозуміло на користь Київради, Київського заводу по ремонту мотоциклів і мотоколясок.

Як відомо, виконавчий комітет Київської міської Ради депутатів трудящих прийняв рішення від 15.02.1971 № 215 “Про відвод та закріплення земельних ділянок за Київським заводом по ремонту мотоциклів та мотоколясок “Укрголовавтотехобслуговування” під будівництво платних стоянок для транспортних засобів, що знаходяться у особистому користуванні громадян”, на яке спиралася Київрада при прийнятті свого рішення від 26 липня 2007 року №73/1907 і знову наголошувала у рішенні 8 жовтня 2009 року за № 488/2557. Розглянемо питання правонаступництва зазначеного заводу як юридичної особи.

Указом Президії Верховної Ради України  від 26 листопада 1968 року Міністерство автомобільного транспорту і шосейних доріг Української РСР було реорганізоване у 2 республіканські міністерства – Міністерство автомобільного транспорту та Міністерство будівництва і експлуатації автомобільних доріг Української РСР. Положення про Міністерство автомобільного транспорту Української РСР було затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР від 25.04.1969 № 262 (ЗП, 1969, № 4, ст. 53). У складі Міністерства було утворено Головне управління технічного обслуговування та ремонту автомобілів, скорочено “Укрголовтехобслуговування”, якому і був підпорядкований Київський завод. У 1975 році рішенням Міністерства зазначене головне управління було реорганізоване у самостійне Республіканське виробниче об’єднання “Укравтотехобслуговування” і найймовірніше Київський завод увійшов до складу цього об’єднання.

В липні 1988 року під егідою автомобільного транспорту було створено Міністерство транспорту Української РСР. Згодом, на початку 90-х років територіально-виробничі об’єднання автомобільного транспорту та інші підприємства і організації системи Мінтрансу Української РСР об’єднались в Українську державну корпорацію автомобільного транспорту “Укравтотранс” (постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 7 серпня 1991 р. № 123).

Корпорація “Укравтотранс” згідно з цією постановою була самостійним виробничо-господарським комплексом, яка здійснювала свою діяльність на принципах господарського розрахунку і самоврядування.
Корпорація  була  юридичною  особою,  мала  самостійний  баланс  і діяла відповідно до статуту в межах повноважень, переданих об’єднаннями, підприємствами і організаціями, що ввійшли до неї, а також делегованих їй Кабінетом Міністрів Української РСР.

Об’єднання, підприємства та організації, що входили до складу корпорації, зберігали господарську самостійність і права юридичної особи. Взаємовідносини між ними, а також між ними та корпорацією визначалися договорами й статутом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 72 від 30.01.1993 зазначена постанова втратила чинність і підприємства, установи та організації, що входили до державної корпорації “Укравтотранс”, були передані до Міністерству транспорту.

За іншою інформацією, 19 квітня 1994 року Республіканське виробниче об’єднання “Укравтотехобслуговування” було перейменовано у ВАТ “Українська автомобільна корпорація” (свідоцтво Державної адміністрації Старокиївського району м. Києва про реєстрацію № 2172, код ЄДРПОУ 03121566).

Точніше з’ясувати питання правонаступництво заводу мені не вдалося, але навіть такої інформації достатньо для певних висновків. А зробити це судді у рамках судового процесу не складно, було б тільки бажання.

У будь-якому плані, Київського заводу на дату прийняття Київрадою рішення 26 липня 2007 року №73/1907 вже не існувало. І цей факт навмисно був проігнорований КМДА та Київрадою при підготовці цього рішення, що є одним із правових підстав для визнання його незаконним. Як неіснуючий об’єкт завод не міг бути визнаний третьої стороною у зазначеній судовій справі. Тому суддя Савицький О.А. мав перевірити це питання і не допускати вказаного правопорушення.

3. Слід відмітити, що суддя невпевнено вів судові засідання, що насторожувало. Тому Комітет мікрорайону “Русанівка” терміново надав свої матеріали як третя сторона до судового розгляду 22 грудня 2010 року, які стосувалися фактів порушення Правил забудови міста Києва при підготовці Київрадою рішення 26 липня 2007 року №73/1907 та питань правонаступництва в частині юридичних осіб та земельної ділянки.

Суддя Савицький О.А. проігнорував надані Комітетом матеріали, що не дозволило навмисно (підкреслюю – саме так) з’ясувати порушене незрозуміле чому представниками відповідача питання правового статусу земельної ділянки по вул. Ентузіастів, 49. Якби суддя виявив бажання у цьому розібратися, незаконність прийняття резонансного рішення стала б очевидною і довелось б підтримати позицію позивача. Тоді виникло б питання щодо вжиття подальших дій з розкриття масштабної корупційно – рейдерської схеми привласнення певними особами автостоянок Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, у якій були задіяні чиновники КМДА, Київради, певні міські депутати і, можливо, ще й інші виші за владним рівнем особи. А це мало потягнути за собою дії прокуратури з відкриття чергових кримінальних справ про розкрадання майна у особливо великих сумах, що вкрай не бажано для таких осіб.

Також Комітет одночасно звернувся до секретаря Київради Довгого О.С. щодо перегляду позиції сторони відповідача на цій судовій справі, але головне управління земельних ресурсів було на висоті – відповідь була направлена нам 19.01.2011 по завершенню судового розгляду і у ній повідомлялося … про судову ухвалу і підтвердження законності рішення Київради 26 липня 2007 року №73/1907 наступним її рішенням від 8 жовтня 2009 року за № 488/2557.

Наша бюрократія залишається вірною собі за будь-яких обставин і просто так не здаватиме свої інтереси. Суддівське Всевладдя та Корупція поки що перемогли, але ми у свою чергу будемо відстоювати інтереси наших мешканців незалежно від цього. І що цікаво, ми підтримуємо дії нашої Прокуратури і готові знову у разі надання нею апеляційної скарги виступити на її стороні. Прокуратура та русанівці тут разом і ми сподіваємося, що врешті-решт має прийти спільний успіх.

 

Олександр Чунаєв,

заступник голови Комітету мікрорайону “Русанівка”