Історія Русанівського метромосту

 

Русанівському мосту у 2011 році виповнилося 105 років і він пройшов шлях від мосту у стилі модерн початку ХХ ст. до сучасного метромосту 60-х років минулого століття.

 

Історія Русанівського мосту – цікава й неординарна. Поява в Києві даного моста пов’язана з деякими іншими переправами. Так сталося, що про Русанівський міст зовсім не згадувалося в ті часи, коли мова йшла про Миколаївський ланцюговий міст, який став першою переправою над водним простором Дніпра. Це дуже дивно, адже вже тоді існував Русанівский приплив – серйозна водна перешкода. Сьогодні ми можемо зустріти безліч мальовничих описів всіх конструкцій Миколаївського моста. Однак у них немає жодної згадки про існування даної протоки. Причиною тому стало те, що в ті часи Русанівська протока виглядала зовсім інакше, ніж сьогодні. Там, де в наш час знаходиться Венеціанська протока, раніше ліва течія річки носила назву «рукав Чорторий», і вигиналася у напрямку до Дніпра. Що ж до Русанівської протоки, то вона представляла собою невелику затоку, що спрямовувалася в південному напрямку. У ті часи на її місці знаходилися мости, виконані з дерева, що з’єднували головний Миколаївський міст з Микільською слобідкою.

Однак при будівництві таких дерев’яних переправ інженери не врахували одне природне явище, характерне для Дніпра. Справа в тому, що в цьому місці річка часто розливалася і при цьому сильно розмивала піщані береги. Таким чином, Навесні 1877 року при весняному розливі Дніпра його води зруйнували дерев’яні переправи, внаслідок чого утворилося нове річкове русло і невеликий острів, на якому пізніше з’явилося поселення під назвою Передмостова Слобідка. Для утихомирення новоствореної протоки спорудили дерев’яний міст завдовжки майже в 200 метрів. Однак це не допомогло вирішити проблему. З року в рік Дніпро розливався, що призводило до безперервних ремонтів і дуже ускладнювало транспортний рух на цій ділянці. Якраз в той час і виникла гостра необхідність у будівництві капітального мосту через Русанівську протоку.

Проект майбутнього моста, названого в честь даної протоки, розробили в 1902 році. Його головним упорядником став Микола Белелюбський, який був на той час провідним фахівцем з мостобудування, а також професором Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. Інженер Григорій Кривошеїн і архітектор Володимир Апишков стали небагатьма з тих учених, що працювали під керівництвом Белелюбського. У липні 1903 року проект був затверджений. По кошторису він повинен був обійтися в 527 тисяч рублів. Роботи почались восени того ж року. У 1904 році були встановлені кесонні опори (одна посередині і дві – берегів). Через три роки (восени 1906 р.), його здали в експлуатацію. Тоді він представляв собою двопрогоновий міст з несучими конструкціями, які були зроблений з металу (2Х101,18 м) у вигляді двошарнірних арок. Полотно путі було зроблено з дерева. Не дивлячись на те, що такий метод вже давно використовувався при мостобудуванні в Європі, тут він застосовувався вперше.

Таким чином, Русанівський міст, виконаний у стилі модерн, з боку виглядав досить ефектно і привабливо. Він виконував важливу функцію: поєднював між собою два приміських селища – Нікольську і Передмостову слобідки. Роботи обійшлися казні у суму 700 тис. рублів.

З невідомих причин в 1908 році дерев’яний настил Русанівського мосту згорів при пожежі. За однією з версій це був підпал, проте довести це не вдалося. Міст швидко полагодили і через тиждень був відновлений рух на ньому. Русанівський міст, що іменувався в народі, як Міст поцілунків, став одним з найулюбленіших місць прогулянок для закоханих. Тут майже на кожному кроці можна було побачити юнаків та дівчат в обіймах.

Через два роки (1910 р.) по ньому пройшов перший мототрамвай, що прямував в Дарницю. Ще пізніше 1912 року було відкрито лінію Києво-Броварського мототрамвая. Вона одразу набула великої популярності, навіть не стало вистачати наявного парку вагонів. Публіка заповнювала їх у кількості, що перевищувала майже удвічі кількість місць.

Довелося київському поліцмейстрові в грудні 1913 р. видати спеціальний наказ: “В предупреждение несчастных случаев, приставу Подольского участка предупредить администрацию мототрамвая об обязательном недопущении кондукторами… пассажиров более имеющихся в вагонах мест… Приставу Печерского участка обратить особое внимание на недопущенне перегрузки пассажирами вагонов, отправляющихся через Николаевский мост”.

Також цікавим є і те, що у старого Русанівського мосту є два мости-близнюка, розташованих в Санкт-Петербурзі. Це Фінляндський залізничний і Охтінский мости. Обидва вони проходять через річку Неву, і були побудовані за проектами, розробленими тими ж фахівцями, які працювали над проектом Русанівського мосту в Києві. Проте не все в історії цього моста було так втішно. У 1911 році навколо нього вирував скандал, одним з фігурантів якого виявився Олександр Зарва – інженера шляхів сполучення. Місцева прокуратура провела ретельне розслідування. У результаті було доведено, що гроші, що призначалися для зведення цього моста, використовувалися для інших цілей, а точніше – були просто розкрадені. Так, під час розслідування з’ясувалися непроглядні подробиці: Зарва за хабарі приймав у постачальників браковані матеріали, здійснювалася “економія” за рахунок якості …

Русанівський міст у Києві двічі підривали.

У 1920 році польські окупанти, які відступали від Червоної армії, підірвали Ланцюговий та Русанівські мости. Міст був значно пошкоджений при його підриві, але міг бути відновлений. За участі інженера Євгена Патона це було зроблено у 1925 році і він зайняв належне йому місце у транспортній схемі міста.

18 вересня 1941 року частини Червоної армії, які залишали Київ, підірвали усі мости, зокрема Русанівський. У післявоєнний період його відновлювати не стали і у 1945 році його остаточно демонтували. Але перед цим зруйнований Русанівський міст встиг потрапити в кінофільм “Зигмунд Колосовський”. Справа в тому, що один з прольотів моста з сторони Микільської слобідки дивом уцілів, і на ньому було  знято початкову сцену фільму, присвяченого темі антифашистського підпілля в Польщі. Після його демонтажу від мосту залишилися лише “бики”, від яких позбулися після будівництва метромосту.

Тобто, Русанівський міст Миколи Белелюбського проіснував трохи більше 24 років – з 1912 по 1920 роки і з 1925 по 1941 роки.

Нове життя  Русанівський міст отримав у 60-х роках минулого століття. Замість відновлення старого мосту тут вирішили збудувати новий міст, фактично поруч із залишками старого мосту. Однак тепер застосували балкову систему мостобудування. Шестіпрогоновий міст складався із 17 порожнистих залізобетонних блоків на сухих стиках, стягнутих за допомогою пучків дроту і пропущених у внутрішні отвори цих блоків. Будівництво мосту було здійснено протягом 1961-1965 року. Він був відкритий 5 листопада 1965 року як продовження мосту “Метро” одночасно з відкриттям третьої черги Святошинсько-Броварської лінії Київського метрополітену від станції “Дніпро” до станції “Дарниця”. Русанівський міст Київського метрополітену довжиною 349,2 м та шириною 18 м розташований на ділянці від станції метро “Гідропарк” до станції метро “Лівобережна”. Ширина його проїжджої частини для автомобілів по північній стороні мосту складає 14,0 м, а ширина тротуарів – 2,25 +1,25 м.

Використані матеріали:

1)      Русанівський метроміст // Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

2) Русанівський міст // Веб-енциклопедія Києва.

3) Сергій ВАКУЛИШИН. Маршрутами броварського трамвая // газета “Вечірній Київ”, №90 (14952) від 14 травня 1994 року.

4) Михаил Кальницкий. Забытый мост // mik-kiev.livejournal.com – 2008. – 17 вересня – 00:48:00.

5) Михаил Кальницкий. МОСТЫ, о которых забыла река Старинные мосты через Днепр считались чудом строительного искусства, но войны не щадили их Русановский мост // Газета по-киевски – 2008 – 29 марта, № 72 – стр. 20-21.

 

Матеріал підготовлений Чунаєвим О.Е.